Корені зла

У зла багато коренів. Та цей – один із найтовщих. Можливість самому собі, але за рахунок інших привласнити права.

Уявіть собі, що вам трапилося взяти участь у шаховому турнірі. Все нормально – учасники, столики, годинники, почали. Та коли вже добре почали, раптом до вас доходить, що не все нормально, бо один із учасників – не такий, як усі.

Ні, він далеко-далеко не шаховий геній. У нього зовсім інший козир – він звідкись дістав право визначати правила, за якими йде і змагання, і сама шахова гра. Більше того, він може міняти ці правила в будь-який момент, може просто в ході партії з вами раптом заявити, що з цього моменту кінь ходить не так, як ви звикли, а три поля прямо, а потім скільки треба по діагоналі. А потім так само заявити, що відтепер до його короля не можна підійти ближче, ніж на 4 поля. Ну й, само собою, що ці зміни правил стосуються всіх учасників.

Можна спитати:

1) В цьому турнірі будуть визначатись найсильніші шахісти, чи щось інше?

2) Чи можна буде перемогти цього правилодавця і його друзів строго за його правилами, чи таки треба буде порушити їх і зробити хід конем по голові?

Дуже ясно, що питання ці чисто риторичні.

Ви скажете, що так не буває? Дійсно, у шахах так не буває. Зате у щоденному житті – скільки завгодно. Кожен може ввімкнути радіо чи телевізор і почути або побачити, як 450 "шахістів" на ходу міняють правила гри, в якій самі ж беруть участь.

Так, я наполягаю саме на цьому, нагадую саме про це – наші депутати дуже активно беруть участь у тій грі, для якої вони ж дають правила. Не просто беруть участь, гра іде "на інтерес" і не просто "на інтерес", а на великий.

Природно, що за таких обставин у них відразу з'являється дуже багато "друзів", для яких вони можуть вчасно підгадати потрібні закони чи постанови. Або навпаки – потрібний час позволікати.

Знову можна спитати:

1) У цій грі легше перемагати тим, хто може принести Україні найбільшу користь, чи іншим?

2) Чи можна, добиваючись чогось хорошого, перемогти опір цих депутатів чисто в межах установлених ними законів, чи теж потрібно шукати ходи "конем по голові"?

Невже комусь не ясно, що ці питання теж цілком риторичні?

Тому мені часто смішно буває читати й чути докори, що хтось – чи то президент, чи якийсь суд вчинили щось незаконно стосовно парламенту в якійсь ситуації.

Мені в такій ситуації цікаво завжди одне-єдине – конкретність. В якій саме ситуації "образили" парламент? Якщо я взнаю, що це було в ситуації, коли він якраз черговий раз надумав іще якось розширити свої права чи привілеї, то я тільки вітаю ті "ходи конем по голові". Бо нічого іншого ж не дано, закони в руках у депутатів і в межах тих законів їх уже навряд чи хтось зуміє ускромити.

Єдине, що хотілось би в таких ситуаціях від політиків і, особливо, від журналістів – стриманості. Все таки не варто пропагувати порушення законів. Навіть якщо українці, щодня спостерігаючи цей спектакль, навчилися непогано, що є Закони і закончики, то всеодно ж – не варто переобтяжувати, бо таки не всі ж мудрі. Тому – стриманість, навряд чи варто, якщо вже вас безпосередньо не купили, вступати в хор про порушення законів щодо парламенту, якщо дуже ясно, що це саме той випадок.

Як, наприклад, останні дружні голосування неймовірною більшістю ПР і БЮТ із аж дуже явним намаганням додати собі ще прав. Хтось десь бачить, що президент у якихось випадках робить "хід конем по голові"? А як іще накажете гальмувати тих, у кого зовсім нема власних гальм, зате є безмірна невситимість? І які при цьому – дивні шляхи твої, о Господи!... – мають право встановлювати закони всім нам і, головне, ще й собі!

До речі, ота притча во язиціх – недоторканість – то ж просто неминуче було. Ну хто ж, грішний, діставши в руки таку чудесну іграшку, як можливість самому собі дати права, та не присвоїть собі класичне тостове – "щоб я міг все, а мені за це нічого не було!"

Це просто смішно – бачити лише проблему конкретної недоторканості чи конкретних привілеїв. Чи мільйон інших конкретних проявів. У всіх у них один корінь – можливість самому собі присвоїти права. З кореня і треба починати, без корінців не буває і вершків.

Нормально має діяти жорсткий закон: "Жодна гілка влади не може сама собі надати жодного права. Самому собі можна взяти тільки обов'язки. Всі права – тільки від іншої гілки влади в обмін на виконання обов'язків. Всі права існують рівно доти, доки виконуються поєднані з ними обов'язки. Жодна гілка влади не може сама судити про те, як вона виконує обов'язки – тільки інша. Одна із гілок влади – народ, може надавати іншим права на референдумах. На них же і відбирати. Народ також може оцінювати виконання обов'язків іншими гілками влади..."

Та це вже інша тема.