Розвиток "демократичних" ЗМІ: українські реалії та перспективи.

Кожного дня ми говоримо про демократію, демократичні свободи, демократичне суспільство і подібні речі з префіксом -демо. А що воно таке? Ні, не потрібно заглядати до тлумачних словників!

Кожного дня ми говоримо про демократію, демократичні свободи, демократичне суспільство і подібні речі з префіксом -демо. А що воно таке? Ні, не потрібно заглядати до тлумачних словників!

Демократія у ідеалі повинна стати гарантією заможності, стабільності і спокою.

Ми, українці, не розуміємо сутності демократії, а тим паче – навіщо нам вона, тому можемо легко впасти у прірву хаосу, терору чи тоталітаризму.

Знаю, це звучить більш ніж дивно, але тоді чому ми звикли пов'язувати з тією "демократією" ситуацію, яка склалася нині в державі, усі загострення і суспільні кризи?

У вас, шановні читачі, мабуть, постає питання: яке відношення має демократія до ЗМІ, і, в кінці кінців, до інформації в цілому?

Та насправді саме від рівня розвитку ЗМІ залежить те, якою судилось бути державі: демократичною чи тоталітарною?

Скажіть будь ласка, чим відрізняються сучасні видання від тих, які виходили в СРСР? Кожна сторінка – непрофесійно написана партійна агітація та возвеличення Компартії (тільки сьогодні кожна газета "піарить" "своїх" спонсорів, покровителів, тих, хто заплатить і т. д.). Усі друковані (та й, на превеликий жаль-не тільки друковані) ЗМІ повинні були виконувати (і виконують НИНІ!) єдину функцію – партійну агітацію.

Людство не хоче повертатися до комуністичного минулого!

Ми не хочемо знову бути політично "хворими" людьми!

Ми хочемо знати, що ті "сенсаційні" новини є правдивими, а не черговим чорним піаром проти опонентів!

Ми хочемо стабільності і правди. Саме цього й повинно забезпечувати ЗМІ. Це ж ринкові закони: якщо є попит – повинна бути й пропозиція...

Але через політичну заангажованість і суттєву відсталість української преси, про об'єктивну оцінку подій в державі не може бути й мови. Знову ж-таки, як було і в СРСР...

Тим часом суспільство чекає нових періодичних видань та телевізійних каналів, які б були об'єктивними і "відданими" свому народу.

Скажіть будь ласка, чому ми до сьогоднішнього дня вважаємо, що преса повинна слугувати для агітації та проведення "ідеологічного виховання" народу? Адже основне її завдання – це інформування людей про факти, події, явища, процеси в суспільстві. Чи не так?

Я хочу наголосити на тому, що досягнення високого рівня розвитку ЗМІ неможливе за умови подальшого державного регулювання їх діяльності, прийняття "обмежуючих" законів. Особливо "плодючим" у цьому відношенні є Комітет з питань телебачення та радіомовлення.

Якщо ж заглибитись у процеси, що відбуваються у журналістиці, – на перше місце випливає проблема кадрової підготовки нового покоління журналістів, яке б прагнуло не подати кожну подію з ракурсу інтересів певних партій, блоків чи інших "демократичних утворень", а неупереджено, з об'єктивною оцінкою. Новини повинні бути позбавлені зомбуючих, неправдивих коментарів зацікавлених осіб, що фактично гальмують розвиток ЗМІ, повертаючи їх роль до ідеологічних наставників народу.

Українські ВУЗи, що готують журналістів, не здатні забезпечити підготовку нового типу кадрів, нового покоління спеціалістів. З пострадянських часів не змінилося майже нічого, окрім того, що ім'я Леніна випало з курсу професійної підготовки журналістів.

Тому, говорячи про реформу ЗМІ, ми повинні насамперед пам'ятати деякі важливі моменти:

• ЗМІ – це не пропагандистський інструмент політичних сил, а засіб інформування громадян;

• Система професійної підготовки повинна бути змінена, щоб готувати не агітаторів, які "літають в небесах", а тих, хто здатен миттєво, чітко й зрозуміло надати інформацію про новини в селі, місті, області, державі, світі і т. д.

• Державне регулювання ЗМІ повинне бути зведене до мінімуму.

І найголовніше: пам'ятаймо, що доля інформаційної сфери України – повністю в наших руках.

Не прогавмо свій шанс змінити ситуацію на краще і підняти рівень розвитку преси в Україні на новий рівень!