Над управой городскою кто-то поднял... флаг. Потрібне вписати.

Все й де за планом. Не нашим планом. Не українським.
Регіони дрейфують у відцентровому напрямку, українофоби інфільтрують владу.

Дивні речі кояться у нашій державі!

Я вже додавав лінк на розлогу статтю в "Українському тижні" стосовно поширення сепаратистських настроїв серед так званої русинської меншини на Закарпатті. І справа навіть не у тому, що у тому регіоні живуть люди, чия самоідентифікація через складну історію регіону не співпадає з українською. Значно гірше те, що зараз через канали церкви сусідньої держави місцеві жителі активно заохочуються до поширення цієї самоідентифікації і саме до неї додається релігійно-політична складова: приналежність до московської церкви та політична підтримка іншої держави, що є потенційним противником України. А ще гірше, що до цього процесу докладають зусиль та грошей місцева еліта, представники якої до того ж є державними службовцями місцевого та державного рівня.

"Український тиждень" повернувся до цієї теми у 38-му числі. Кореспондент, що подорожував Закарпаттям, на сторінках часопису ділиться своїми враженнями. Наведемо декілька цитат.

"Тож, уявіть собі місто Сваляву. Будинок районної ради. На ньому замість цілком жовто-блакитного прапора висить якась неоковирного вигляду ганчірка-"аквафреш". Тобто, майже російський триколор – тільки перевернутий. Ще й із бурим ведмедем. От тільки балалайки немає. Питаю в шофера таксівки – що воно таке? "Та то русинський прапор", – відповів чолов'яга. Дивуюся – а що він робить на українській державній установі? "А це ти краще у Віті спитай", – підморгує гуцулоподібний вусань".

Вітя – тут мається на увазі пан Балога.

А ось ще цитата:

"Довелося трохи згодом проїжджати через Берегівський район, у якому більше 80% населення складають етнічні угорці. Звичайно, трохи дикувато виглядали таблички з назвами населених пунктів виключно угорською мовою – але ж толерантність, європейські цінності тощо. Та коли на школі – нагадаю, установі, що фінансується з українського державного бюджету – в центрі великого села я побачив замість українського прапора угорський, то відчув себе якось химерно: коли це я встиг перетнути кордон? Той самий водій посміхається: "Віктор Іванович дозволив – адже угорці в облраді голосують як треба".

У таких випадках часто вживають усталений вираз: коментарі зайві. Та ні, не зайві за наших обставин. Хотілося б почути не тільки коментарі, а й прес-релізи від прес-центру СБУ стосовно порушений кримінальних справ та інших вжитих заходів.

А тим часом президент України видає новий Указ за номером 848 від 25.09.2008 року. На перший погляд указ як указ, про чергове призначення. Цього разу головою Запорізької державної адміністрації призначено пана Олександра Старуха. Молодий функціонер, 1973 року народження – непогана кар'єра, але відкриваю 39-те число тижневика "Бізнес" та читаю (далі цитата у моєму перекладі):

"Неоднозначно сприйняв призначення нового голови Запорізької облдержадмінстрації і Олександр Палій, експерт Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС: "У приватній розмові з Олександром Ста рухом мене здивувала його позиція стосовно проблеми Голодомору 1932-1933 рр. Він дотримується, м'яко кажучи, не зовсім гуманних поглядів з цього питання, точніше – кардинально протилежних, ніж у Президента України Віктора Ющенка. Мені не зрозуміло, як людину з протилежною ідеологією вирішили призначити губернатором Запорізької області".

У той же день президент підписав ще один Указ, за номером 856 "Про заходи у зв'язку з Днем пам'яті жертв голодоморів". Тобто обидва укази були в одній купі папірців і підписав він їх з інтервалом в вісім указів. Якщо не читав, а хоча б переглядав, то мабуть не пройшло й чверті години між одним та другим. І не потекла ж ручка, коли таке разом підписувалось! Але чого дивуватись? Президент, можливо, про існування цієї людини й не здогадувався, а кадрове призначення підготував секретаріат, який очолює людина, що керувала регіоном, має там вплив, де є будь-які прапори над державними установами, крім українських.

І на останок про святкування-відзначення. Ну це вже не новина, що ми цього року в один день святкуватимемо День свободи, тобто річницю Майдану, і відзначатимемо День пам'яті жертв голодоморів. Головне, щоб це не перетворилось для народу у день святкування голодоморів і трауру по свободі. Бо з такими губернаторами, як в Запоріжжі, з таким різнобрав'ям прапорів як на Закарпатті, Криму, Донбасі, Одесі, безкарністю україножерів, інфільтрацією сепаратистів на вищі державні посади підґрунтя до такого розвитку вже майже готово. Або просто готово. Без "майже".