Кремль в чергове добився політичної нестабільності в Україні

Путін перехитрив усіх політиків на Україні. Ситуація на користь Москви опинилась більшою ніж сподівались. Влаштувати бардак в українській міжусобній політиці виявилось не тільки можливим, а й легким завданням. Здавалось що міжусобна політика сильна самозбереженням при триманні за посади. Але на ділі все повернулось інакше.

Кремлівська провина у теперішньому загострені політичної кризи на Україні є моїм здогадом, тому на виключну правоту не претендую. Але щось підказує, що версія прямого московського втручання є цілком реальною. Чому так? Та тому, що підстави підозрювати Кремль вагомі.

Про мотиви антиукраїнської діяльності Москви багато розповідати не потрібно. Бо при відбудові Російської Імперії, обійти українське питання не можливо. Очолюючи цей курс відродження колишньої потужності Росії, Путін не збирається миритись з відходом України з під патронату Росії слідом за Польщею, Чехією і іншими колишніми республіками СССР.

Впроваджувати таку волю Москви в Україні є кому. В свій час наша постколоніальна країна не здійснила належних заходів по убезпеченню себе від російської агентури. Багато залишилось з часів СССР. Навербувати нових також не складає великої проблеми з запасом російських нафтодоларів. Тож ні одна прозахідна чи проукраїнська сила не забезпечені від їх присутності.

Водночас, значна частина українських політиків є проросійськими. Причому доходячи до степені холуйства, все одно користуються підтримкою частини громадян України. Посилюване ними регіональне відчуження сприяє незамінності проросійських політиків, коли їх сприймають як своїх.

Навряд чи Путін, будучи колишнім працівником КГБ, відмовить собі в спокусі скористатись таким розкладом сил на Україні. Поганеньким є заперечення, що Росія не займатиметься дестабілізацією в нашій країні через проживання у нас великої кількості росіян. Ці побічні ефекти є цілком прийнятними для кремлівського політичного затишку, основаного на зовнішньополітичних успіхах.

Для демонстрації Європі і США свого виключного геополітичного права на Україну політична нестабільність прийшлась дуже вже доречі. Як тут не запідозрити, що розвал "демократичної коаліції" є подарунком для Путіна? Посприяли якому, звісно, самі прозахідні сили з "демократичної коаліції". Та до того "цукерка" була дещо іншою.

Спочатку Кремлем планувалось за допомогою узгодженої політичної діяльності БЮТ з проросійськими силами Партії Регіонів і Комуністів просувати свої інтереси в каші спільної боротьби з Інститутом Президентства і Президентом України. Останній заважає Москві своїми українськими та прозахідними ініціативами. БЮТ же з ними не хотів рахуватись, маючи свої завдання по електоральній підтримці і розпоряджанні владою.

Не склалось. Президент відчув, що "пахне смаженим" і відреагував радикально. Запальність і совісність частини НУНС-у допомогла йому у цьому. Вони не стали триматись за крісла, за владу та вийшли з пустого союзу, не дивившись просто бездіяльно на цинічний перехід на антиукраїнські позиції БЮТ-у.

Сварка ця ще не була остаточним розвалом "демократичної коаліції". Відголосуваши назад прийняті антиукраїнські закони БЮТ давав шанс на поновлення коаліції. Проте замісь меморандумів, подібних до колишніх, Президент вирішив відправити Верховну Раду на вибори. Розігнано останню правильно. Дістали вже нероби-балакуни, що всі новинні ефіри позаповнювали.

Проте історія, як дійшли до такого, не обійдеться без участі Кремля. І БЮТ-івський вчинок по прикладу Мороза і президентська команда, яка підштовхувала їх до цього, стали радикальними опонентами не без сторонньої допомоги. Мова йде не тільки про Путіна, що обіцяв кожному політику з України різні умови по газу. А про агентурне втручання.

Мовчання прямого телефонного зв'язку між Прем'єром та Президентом само по собі не створилось. З одного боку дроти різали і не підпускали до телефону балогани з крільчатами, а з іншого-кожем'якіни з портновими. Для мене їх видали задоволені усмішки разом з Путіном. Коли інші всі нервувались під час кризи, що утворилась, лиш вони й не могли приховати вдоволення.

Завдання по підігріванню протистояння в українській політиці виконано успішно. То ж тим, хто цим займався є чого порадіти під час кипіння. Щоправда беззахисною українська політика є й сама від себе. Її некомпетентність значно допомагала гнати бульки до верху до чергового саморуйнування.