Рейдерські атаки як засіб політичного самоствердження

більшість українських політиків, управлінців та бізнесменів споглядають перипетії боротьби БЮТівців за контроль над судами і задаються питанням: де були наші очі?

Мабуть всі, хто навчався у школі, памятають з уроків біології рослину – хижака, гарну на вигляд і смертельно небезпечну для комах, які вирішили безпосередньо помилуватися її красою, квітку-"росянку". Варто лише якійсь мушці необачно сісти на цю квітку, як більше вона вже ніколи не злетить, тому що кінцівки зав'язли, і – все...

Ось так більшість українських політиків, управлінців та бізнесменів споглядають перипетії боротьби БЮТівців за контроль над судами і задаються питанням: де були наші очі? Коли ми пропустили перетворення симпатичної "біло-сердечної" політичної сили, очолюваної тендітною жінкою – Прем'єром, на хижака-"росянку", яка намагається перетравити все, що випадково чи свідомо попадає їй у поле зору.

Політикум вражений, з яким цинізмом представники БЮТ блокують діяльність судової гілки влади, фактично вдаючись до політичного рейдерства. При цьому вони намагаються всіх переконати, ніби так і має відбуватись політична боротьба, перекладаючи відповідальність за ситуацію в державі з хворої голови на здорову.

А чому дивуватись? Про те, що у парламентській фракції "білих і пухнастих" зібрались найспритніші рейдери України, на рахунку яких десятки, а то й сотні великих і не дуже підприємств, фірм, установ та закладів різної форми власності, неголосно, але наполегливо говорилось ще з 2005 року. З тих пір їх кількість зовсім не зменшилась, а навпаки, збільшилась. При цьому рейдерські атаки набували небаченої раніше активності і зухвалості в періоди, коли крісло на Грушевського займала лідер блоку свого імені – всім відома "жінка з косою" Юлія Тимошенко, що однозначно свідчить про її підтримку і благословіння незаконних дій своїх прихильників.

Першим дзвіночком про готовність БЮТ вдосконалювати і поширювати практику рейдерства як засобу для швидкого і недорогого порівняно із законною приватизацією заволодіння чужим майном була епопея з призначеням голови Фонду держмайна України. Ніяким чином не будучи смпатиком соціалістки Валентини Семенюк-Самойленко, все ж вважаю, що її звільнення мало відбуватись цивілізовано, без цирку, влаштованого Портновим і компанією. В результаті цього реалізацію плану приватизації на 2008 рік взагалі було провалено, оскільки співробітники фонду замість виконання службових обовязків і по сьогоднішній день переймаються иптанням: "Так хто ж нами керує?"

І ось восени маємо "апофігей всієї цієї феєрії": перевірений часом інструмент рейдерства в руках БЮТівських хижаків набув нових рис і поширився на сферу державного управління та судову систему.

Як відомо, найкраще ловити рибу в каламутній воді. Поки суспільство здивовано перетравлювало наслідки дружного голосування "біло-сердечних" та "біло-блакитних" за законопроекти, які зводили нанівець роль президента України у політичному житті, БЮТівці калібром менше в цей час займались звичною і приємною для себе справою: рейдерськими захопленнями як комерційних, так і державних об'єктів.

Одним з прикладів таких дій є ситуація навколо Державного підприємства "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою". Чому ж саме цей заклад став жертвою рейдерської атаки? Причина проста: заволодівши зручними для контролю за операціями із землею керівними посадами в Державному комітеті України із земельних ресурсів (або Держкомзем), ставленикам Ю.Тимошенко потрібно було отримати доступ до інформації про ще вільні земельні ділянки на території міста Києва та Київської області і забезпечити свій контроль за всіма оборудками (а впершу чергу – тіньовими) в столичному регіоні. Для цього необхідно було змінити керівництво інституту, яке не демонструвало готовності виконати забаганки прихильників прем'єра.

Та хіба ж це проблема для тих, хто з легкістю "брав" ФДМУ, ЦВК та суди? Тим більше, що своя людина – безмежно відданий "білій справі" керівник Держкомзему пан Воєводін готовий просто видати наказ N421 від 11 вересня 2008 року про припинення діяльності ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", достроково перервати контракт з його директором Дорошем Й.М. та фактично викинути на вулицю понад 200 співробітників закладу. Наступним кроком стало призначення вірних наймитів на чолі з Карплюком І.Р. у комісію з реорганізації підприємства. Після цього можна силоміць зайняти кабінети керівництва інституту, заволодіти печатками та ключами від сховищ документів і не допускати до робочих місць працівників. А як же дотримання трудового законодавства, прав працівників та нормативно-правових актів, які регламентують процедуру реорганізації або ліквідації суб'єктів господарювання? Та ніяк. Головне – це доступ до столичної землі, нарешті отриманий "білою командою".

А щоб ні в кого навіть думки не виникало чинити якийсь спротив діям рейдерів, треба новому керівництву швиденько укласти договір про охорону з міліцейськими охоронними структурами – Управлінням Державної служби охорони Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві і тоді спати спокійно: бандитів тепер охороняє від працівників інституту міліція.

Далі – більше. Можна наплювати на рішення судів (три рішення Бориспільського міжрайонного суду Київської області та одне Господарського суду Київської області, винесених в період з 15 вересня по 8 жовтня 2008 року на користь директора інституту та трудового і профспілкового колективу) і, заручившись підтримкою окремих керівників Святошинського РУ ГУ МВС України у м.Києві, чинити беззаконня.

Схема перевірена: поки розберуться, що і до чого, доступ до конфіденційної інформації про землеустрій на території столиці та Київської області буде забезпечений потрібним людям, які, можна з впевненістю гарантувати, скористаються ним на свою користь у повній мірі.

Виникає питання: це – нормально? Якщо ви погоджуєтесь з думкою про те, що свавілля рейдерів необхідно терміново зупинити незалежно від їх політичного забарвлення, висловіть своє тверде "ні!" політичним хижакам шляхом голосування на дострокових парламентських виборах. Вони повинні зрозуміти: далі нас не обдуриш солодкими обіцянками, ми хочемо мати компетентну, патріотичну і чесну владу, у якої слово і діло співпадатимуть у повному обсязі.