Для більшості фахівців та пересічних оглядачів ясно, що суть проблеми лежить в недосконалому керівництві ФФУ "імені Суркісів" та ПФЛ "імені Ахметова-Сафіулліна", в некомпетентності більшості українських тренерів, в штучному не допуску молодих фахівців до роботи у вітчизняних грандах, в засиллі низькопробних легіонерів з країн "3-го світу", у слабкій конкурентоспроможності нашого чемпіонату, в значній кількості легко прогнозуємих і просто договірних матчів, у негативному іміджі України в Західній Європі, в обмеженому доступі найкращих українських гравців на європейський трансферний ринок, де популярністю користуються або дешеві негри та бразильці, або справді висококласні європейці. А попри це все на нас звалилася ще одна напасть – це "підстава", інакше і не скажеш, найкращого українського гравця, донедавна – лідера національної збірної Андрія Шевченка. Журналістів вже анітрохи не дивує його халатне ставлення до ігор за національну збірну. Відчувається, що Шевченкові байдужі більшість матчів за збірну. Інакше як можна пояснити його систематичне ігнорування товариських поєдинків. Шевченко дозволяє собі готуватися до офіційних ігор збірної за "особливою" програмою". Бач, він сам "особливий"! А те, що хлопці не залежно від свого статусу виходять на поле й грають "товарняки" з Азербайджаном чи Японією – так то їхні проблеми. Підмічено: якщо у "звіздонутого" форварда "Челсі" є хоча б невеличка травма, він дозволяє собі просити тренера звільнити його від участі в матчі. Згадайте шевченків виступ на Мундіалі. Відчувалося, що він "беріг ноги", аби не почати сезон в новому клубі з травмою.
Невідома хвороба Андрія напередодні минулорічного матчу з чемпіонами світу – італійцями – видається взагалі симуляцією. Просто не хотів Шевченко виступати за збірну і все тут! Але ж треба знайти вагому причину. Тоді – не хотів виходити на футбольне поле в країні, якій віддав майже 7 років свого футбольного життя, і з якої зі скандалом перебрався до Англії. Тепер, перед матчем з французами, – навмисне ліг "під ніж" аби, поступово залікувавши травму, якнайкраще підготуватися до нового сезону в "Челсі". В клубі, де у Андрія нічого не клеїлося протягом року. Втім, повертатися в Італію Шевченко відмовляється – там, бач, платять менше. Хоча "Шева" колись клявся, що саме в "Мілані" він закінчить свою кар'єру.
Як би не було насправді, але Андрій, попри феноменальний футбольний талант, поза полем є досить слабкою особистістю. Поза полем він – символ "малоросійства". Це проявляється не тільки в тому, що він ігнорує спілкування українською мовою, хоча й дід, і мати в нього україномовні, але і у його загальному непатріотизмі. Він став усвідомлювати себе українцем тільки тоді, коли одягнув футболку однієї з юнацьких збірних України. Саме слово "Україна" для нього небагато що значить. "Україна – це територія, ну, держава така, частина колишнього СРСР". Приблизно так Шевченко бачить Україну. За час своїх виступів у "Мілані" він перестав усвідомлювати себе частиною українського соціуму. Натомість у його голові з'явилася химера "космополітизму", яка є наслідком неподоланого на рівні підсвідомості ефімерного ідеалу "дружби народів". Його слова про те, що "непогано б було відродити чемпіонат СРСР у форматі країн СНД", тільки переконують в правоті висловленої мною думки. Ці слова датовані 2003 роком. А ось вислів, зафіксований досить недавно, в січні 2006 року. Під час вручення йому премії "Зірка" як кращому гравцеві країн СНД і Балтії (до речі, навіщо цей приз? Невже комусь ще не зрозуміло, що Шевченкові на пострадянському просторі не існує гідних конкурентів, тим паче – в Росії, для гравців якої, власне і задумувалася ця нагорода?), що проходило в Москві, на питання журналіста: "ким Ви себе зараз вважаєте більше: українцем, італійцем чи "людиною Світу?", Шевченко відповів: "все таки людиною Світу". Отакої! Чи ти забув, Андрійку, в якій країні народився, хто твої батьки, чиє ти прізвище носиш врешті-решт?! А якщо тебе прямо спитають, якої ти національності, то ти, мабуть скажеш: "хохол".? Чи відповіси, як колись Дмитро Табачник – "православний"? Може, тобі прийняти ще якесь громадянство, окрім українського, США, наприклад, син бо в тебе – наполовину американець, і ім'я у нього підходяще – Джордан. До речі, чому Джордан? Невже жодного підходящого слов'янського імені не знайшлося?
Знаєте, я б Шевченкові порадив прийняти громадянства всіх країн Світу. Це ж логічно – якщо ти – "людина Світу", то значить і громадянин усіх, що тільки не є, держав. В першу чергу я пропоную йому прийняти громадянство Ізраїлю, щоб зробити радість своєму босу – Абрамовичу, а потім Росії. І прізвище за одне змінити, бо носити "фамілію" найбільшого "українського буржуазного націоналіста" "людині Світу" ой як не личить!
ANONIM 
